Цьогоріч українська спільнота відзначає 150-річний ювілей з дня народження Богдана Лепкого, видатного діяча української культури, українського патріота, поета і письменника, автора безсмертних «Журавлів» («Чуєш, брате мій», «Видиш, брате мій») та серії історичних повістей під назвою «Мазепа», художника і мистецтвознавця, літературознавця і перекладача, автора численних музичних творів, почесного члена НТШ, активного громадського діяча.
У кожну із цих галузей української культури він зробив вагомий внесок. На початку минулого століття Богдан Лепкий був одним із найбільш відомих і шанованих на західноукраїнських землях і в європейській та американській діаспорі майстрів слова.
Богдан Лепкий народився 4 листопада (за іншими даними, 9 листопада) 1872 р. на хуторі Кривенькому поблизу села Крегульця на Тернопільщині, в родині греко-католицького священика Сильвестра Лепкого та його дружини Домни, де панував культ книги, витав дух любові до історії рідного краю.
З шести років жив у Бережанах, у діда – священика, декана УГКЦ і віцемаршалка Бережанського повіту о. Михайла Глібовицького, батька матері. Основи шкільної науки хлопцю спочатку викладав домашній учитель. Богдан Лепкий змалку грав на скрипці, чудово співав, знав безліч народних пісень. Навчався в гімназії у Бережанах, далі у Віденській Академії мистецтв та у Віденському і Львівському університетах; брав участь у діяльності львівських молодіжних товариств «Ватра» і «Сокіл», студентського товариства «Січ», у хорі «Боян». Закінчив Львівський університет у 1895 р., викладав у Бережанській і Краківській гімназіях та Яґеллонському університеті. У Кракові співпрацював з товариством «Рідна Школа», був членом управи місцевої «Просвіти».
Під час Першої світової війни Богдан Лепкий співпрацював із Союзом визволення України (до 1918 р.), викладав українознавство у таборах для українських військовополонених у Фрайштадті (Австрія) та Раштадті і Вецлярі (Німеччина). У Вецлярі з лютого 1916 р. вів просвітницьку працю в таборі, викладаючи в народному університеті, організував малярську школу, разом з Михайлом Паращуком брав участь у проєктуванні та виконанні пам’ятників померлим воїнам. Допомагав засновувати крамниці, книгарні, художнє ательє, майстерню музичних інструментів та видавництво часопису «Громадська Думка» (1917–1918), працював у Комітеті культурної допомоги полоненим українцям у Німеччині, в Українській військовій місії (з 1919 р.). Після завершення Першої світової війни працював у видавництві «Українське слово» у Берліні, в управі Українського Червоного Хреста.
Від 1925 року Богдан Лепкий постійно мешкав у Кракові. Він став професором Яґеллонського університету і викладав там українську літературу, згодом був обраний до польського Сенату. До 60-річчя з дня народження йому вручили викутий з добутої московської зброї, відзначений гербом гетьмана І. Мазепи і Тризубом «перехідний перстень Мазепи» – відзнаку уряду Української Народної Республіки (УНР) в екзилі.
Коли почалася Друга світова війна, Богдан Лепкий із родиною перебував на відпочинку у Черче на Прикарпатті, а 23 вересня 1939 р. вимушений був повернутися до Кракова.
Останні роки його життя, що припали на час нацистськоі окупації Польщі, видалися складними – хворий письменник не тільки втратив місце в університеті, а й зазнав переслідувань.
Помер він 21 липня 1941 р. у Кракові, де похований на Раковицькому цвинтарі.
Богдан Лепкий по праву вважається одним з ідеологів українського національно-визвольного руху ХХ століття. Майстерно володіючи Словом, він пробуджував самоідентифікацію та патріотичні почуття українців.
За радянських часів ім’я і творчість Б.Лепкого були вилучені із культурного життя українського народу.
З проголошенням незалежності України почалось його повернення із забуття. За сприяння мецената української культури із США доктора Романа Смика (племінника Богдана Лепкого) в м. Бережанах на будівлі ратуші – колишньої гімназії – відкрито пам’ятну дошку з написом «Тут вчився і вчив Богдан Лепкий» (1991). Пам’ятники видатному уродженцю встановлено в с. Жукові (1991) та м. Бережанах (1997). Створено музеї родини Лепких у с. Жукові (1995) і письменника в (1995), кабінет-музей у бережанській гімназії, що носить його ім’я. Одну із центральних вулиць міста названо іменем Лепких. У такий спосіб поет повернувся у «казку свого життя» – Бережани.
Духовна спадщина Богдана Лепкого викликає зацікавлення минулим України, сприяє піднесенню почуття національної самоповаги і тим самим формує українську ідентичність як необхідну умову державної незалежності.
Пропонуємо до вашої уваги добірку документів, що зберігаються у фондах ЦДАГОУ, пов’язаних з життям Богдана Лепкого та поверненням його творчої спадщини в Україну у рамках Державної програми «Повернуті імена».
