24 листопада 1882 року в селі Требухів Остерського повіту Чернігівської губернії в родині православного священника, який походив із заможної козацької родини, народився Микола Михайлович Ґалаґан – український громадський і політичний діяч, публіцист, член Української Центральної ради, посол УНР в Румунії й Угорщині.
У 1902 році він із золотою медаллю закінчив Колегію Павла Ґалаґана, а в 1909 році – природничий факультет Київського університету.
Йому судилося стати активним учасником усіх головних подій, пов’язаних з національно-визвольним рухом в Україні протягом 1890-х – початку 1920-х років, і долучитися до організації та діяльності перших українських соціал-демократичних партій.
Під час Першої світової війни воював у складі 20-го Заамурського прикордонного полку, а в червні 1917 року став прапорщиком 1 го Українського полку ім. Богдана Хмельницького. Делегат II і ІІІ Всеукраїнських військових з’їздів, обраний до Всеукраїнської ради військових депутатів, від якої був кооптований до Української Центральної ради і увійшов до складу Малої ради та комісії законодавчих внесень.
У 1918–1920 роках перебував на дипломатичній службі – спочатку як представник УНР при урядах Південно-Східного Союзу, Дону, Закавказзя, потім очолював дипломатичні місії в Румунії й Угорщині. Брав безпосередню участь у підготовці повстання проти гетьмана Павла Скоропадського у Києві.
Після підписання Варшавського договору подав у відставку та переїхав спочатку до Відня, а потім до Праги, де обіймав чільні посади в українських громадських і політичних організаціях, а також викладав природознавчі дисципліни в Українській реальній гімназії та Українському вільному університеті.
Автор творів суспільно-політичної тематики й низки наукових публікацій з фізики. У 1930 році у Львові видавництво «Червона калина» опублікувало спомини Миколи Ґалаґана в чотирьох томах.
У січні 1944 року за підозрою у зв’язках з ОУН-УПА був заарештований гестапо і півроку просидів у Празькій в’язниці. У травні 1945 року радянська контррозвідка вивезла Миколу Ґалаґана до Києва, де невдовзі його засудили у справі «Українського національного об’єднання» до позбавлення волі на 10 років. Термін покарання відбував у Сиблагу, звільнений 1 листопада 1955 року, проте відомостей про його подальшу долю, на жаль, немає. 14 травня 1992 року за представленням Служби безпеки України реабілітований прокуратурою Київської області. У Празі на Ольшанському цвинтарі є символічний надгробок Миколи Ґалаґана.
До 140-ї річниці від дня народження публікуємо добірку документів, пов’язаних із життям та діяльністю Миколи Ґалаґана, що зберігаються у фондах ЦДАГОУ.
