Політика «коренізації», розпочата радянською владою на початку 1920-х років, стала однією з причин повернення на батьківщину з еміграції багатьох українських науковців, освітян і митців. Погоджуючись на співпрацю з більшовицьким урядом, вони вірили, що це сприятиме розвитку української національної культури та науки.
Проте дуже швидко з’ясувалося, що обіцянки Москви мали зовсім іншу мету. Ті емігранти, які прийняли запрошення працювати в УСРР, одразу потрапили під пильний нагляд радянських спецслужб, а через кілька років більшість з них стали жертвами політичних репресій.
Саме така трагічна доля судилася Степанові Рудницькому (1877–1937) – видатному географу, картографу та етнографу, академіку Всеукраїнської академії наук, який стояв біля витоків української фізичної, політичної та військової географії. Приїхавши у 1926 році з Відня до Харкова, він став організатором і першим директором Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, проте вже у 1933 році був заарештований за звинуваченням у вигаданій приналежності до «Української військової організації», шпигунстві й шкідництві та засуджений до 5 років утримання в таборах, а 3 листопада 1937 року розстріляний в урочищі Сандармох.
До 145-ї річниці від дня народження Степана Рудницького пропонуємо до вашої уваги добірку документів з фондів ЦДАГОУ, а саме: заяву і меморандум у справі заснування Українського географічного інституту від 27 жовтня 1926 р., свідчення С. Рудницького від 25 березня 1933 р. і його заяву до Колегії ДПУ УСРР від 9 вересня 1933 р. з архівної кримінальної справи.
