Збір документальних свідчень військової агресії російської федерації проти України

До 150-річчя від дня народження Андрія Яковліва

SEO текст

Андрій Іванович Яковлів – український вчений, юрист, історик права, педагог, громадсько-політичний діяч, дипломат, директор канцелярії Центральної Ради та голова уряду Української Народної Республіки (УНР) в екзилі, голова надзвичайної дипломатичної місії УНР у Нідерландах та Бельгії, двічі ректор Українського вільного університету (УВУ) у Празі, один із засновників Товариства українських правників у Києві та Музею визвольної боротьби у Празі, дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка, керівник правничої секції Української вільної академії наук у Нью-Йорку. Беззаперечно, постать Андрія Яковліва належить до когорти визначних українських діячів ХХ століття.

Народився Андрій Яковлів 11 грудня 1872 р. у Чигирині (Київської губернії). Після закінчення повітової чигиринської школи навчався у Київській духовній семінарії, потім на юридичному факультеті Дерптського університету. Здобувши вищу освіту, працював юрисконсультом Київської міської управи та казенної палати, помічником адвоката.

Квітень 1917 року стає знаковим у долі Андрія Яковліва – його обирають членом Центральної Ради. 15 квітня 1918 р. він виїхав до Відня як тимчасовий представник УНР в Австро-Угорщині. Серед основних завдань посла було, зокрема, і вирішення проблем, пов’язаних зі звільненням українців, які перебували в таборах для військовополонених в Австрії.

За часів Української Держави Павла Скоропадського Андрій Яковлів очолював департамент чужоземних зносин Міністерства закордонних справ, у 1919 р. призначений головою надзвичайної дипломатичної місії УНР у Бельгії та Нідерландах.

У 1923 р. емігрував до Чехословаччини, де доля надовго зв’язала його з Українським вільним університетом, в якому він викладав цивільне, морське і річкове державне право та історію судочинства в Україні й упродовж десяти років (1935–1945) очолював кафедру цивільного права. Двічі Андрія Яковліва обирали ректором УВУ. Він також був активним членом різних наукових і громадських установ, зокрема професором Української господарської академії в Подєбрадах, в.о. директора Українського національного інституту у Варшаві, головою Українського товариства прихильників Ліги Націй, співзасновником і головою Музею визвольної боротьби України, членом Історично-філософічного товариства у Празі.

Андрій Яковлів відігравав помітну роль у діяльності Державного центра УНР в екзилі, деякий час був міністром юстиції, а з 1944 по 1945 рік виконував обов’язки голови правління УНР в екзилі. Після закінчення Другої світової війни він переїхав до Бельгії, а у 1952 р. оселився в Нью-Йорку, де 14 травня 1955 р. і завершився його земний шлях. Похований на цвинтарі «Саут-Баунд-Брук».

Андрій Яковлів залишив по собі значний науковий спадок в галузі права. Низку праць вчений присвятив проблемам історико-теоретичних підвалин українського права та впливу на нього чеського і німецького права. Важливе місце в його дослідженнях належить укладеним між Україною та Москвою договорам, якими поступово було обмежено автономні права України. Першочерговим завданням, яке може сприяти здобуттю Україною незалежності, він вважав встановлення економічних зв’язків з європейськими державами.

Вшановуючи пам’ять Андрія Яковліва, з нагоди 150-річчя від дня його народження пропонуємо до вашої уваги добірку документів із фондів ЦДАГОУ.

Вгору
Перейти до вмісту