До 100-річчя Першого Всеукраїнського православного церковного Собору

Автокефалія української церкви – се не лише церковна,
але й національно-державна наша необхідність.
Се конечна потреба нашої церкви, нашої держави, нашої нації.
І хто розуміє та щиро приймає інтереси українського народу,
той приймає і автокефалію української церкви. І навпаки.
О. Лотоцький. Українські джерела церковного права. Варшава, 1931 р., с. 134

У рамках відзначення подій періоду Української революції 1917–1921 рр. за документами ЦДАЗУ підготовлено документальну онлайн-виставку «До 100-річчя Першого Всеукраїнського православного церковного Собору». Представлені на виставці документи української еміграції в історичній ретроспективі висвітлюють відродження Української православної церкви під час національно-визвольних змагань (1917–1921), проголошення на Першому Всеукраїнському православному церковному Соборі в Києві 14–30 жовтня 1921 р. трьох основних засад УАПЦ – автокефалію, соборноправність, українізацію.

Перший Всеукраїнський православний церковний Собор відбувся 14–30 жовтня 1921 р. у Києві в Софійському соборі. Скликання Собору було підготовлене Всеукраїнською православною церковною радою (ВПЦР). Найчисленнішими делегатами на Соборі були делегації від українських громад Києва та Київщини, Чернігівщини, Полтавщини. Серед делегатів були священики, диякони, дяки, вчителі, селяни, робітники, студенти, урядовці, юристи, кооператори, письменники, агрономи, лісники, професори, представники інших професій.

Собор здійснив організаційне оформлення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) на засадах автокефалії, оголосивши недійсним акт від 1686 р. про підпорядкування Київської митрополії Московського патріархату РПЦ. В ухвалах собору поєдналися вимоги демократизації церковного життя з вимогами відродження українських церковних традицій (виборність парафіяльного духовенства, відродження стилю національного церковного будівництва, українського церковного співу і української православної обрядовості) та запровадження української мови в богослужінні. Дотримуючись основ віровчення, затверджених на семи Вселенських соборах, і залишаючись «цілком на ґрунті православного розуміння Христової віри», собор ухвалив «Канони Української православної церкви», головні положення яких наголошували на автокефалії як одній з принципових засад організації православної церкви.

21 жовтня 1921 р. Собор обрав, а 23 жовтня хіротонізував руками всіх присутніх пресвітерів на першого єпископа УАПЦ й митрополита Київського і всієї України протоієрея Василя Липківського, а його заступником обрав архієпископа Нестора Шараївського.

На жаль, подальші трагічні події вітчизняної історії, пов’язані з комуністичним терором у 1920–1940-х  роках, призвели до нищення мільйонів українців, духовенства, цвіта української культури і освіти, нищення християнських храмів, ікон, книг релігійного характеру та ін. Як результат – все священство та активні вірні УАПЦ були заарештовані, заслані та розстріляні НКВД протягом 1930–1937 рр. Напередодні Другої світової війни були ліквідовані майже всі прояви УАПЦ в підрадянській Україні.

Зранену, майже знищену і загнану в підпілля українську церкву дбайливо відроджувала саме закордонна діаспора, документи якої і представлені на цій онлайн-виставці. Авторами окремих з цих документів були учасники Першого Всеукраїнського православного церковного Собору та фондоутворювачі ЦДАЗУ.

Сьогодні, українці, розсіяні по всьому світу, як християнська нація в своєму релігійному й загальнокультурному житті продовжують відстоювати українську державність і автокефалію української церкви. Цьогорічне відзначення 100-річчя Першого Всеукраїнського православного церковного Собору та проголошення створення УАПЦ для українців стало ще знаменним і тим, що активний рух за автокефалію Української Православної Церкви в умовах війни з Росією увінчався утворенням Православної церкви України (ПЦУ) у грудні 2018 р. та отриманням Томосу про автокефалію на початку січня 2019 р. від Вселенського патріарха Варфоломія. І символічним було й те, що в Україні Томос вперше продемонстрували на святковій божественній літургії 7 січня 2019 р. саме у Софії Київській під образом Богоматері Оранти, який і дотепер називають «Непорушною стіною».

Представлена документальна виставка є лише незначною частиною джерельної бази з історії діяльності Української православної церкви, але разом з тим яскраво свідчить про незламний дух українців і українського духовенства у боротьбі за свободу і незалежність української церкви від Московської патріархії, поклавши незліченні жертви у цій боротьбі.

Експозиція виставки представлена світлинами, фрагментами книг з проповідями митр. Василя Липківського, архієпископа УАПЦ в Америці і Канаді Івана Теодоровича, спогадами учасників І-го Всеукраїнського православного церковного Собору 1921 року, доповідями, зверненнями, листами, буклетами тощо, створеними переважно в еміграції, зокрема й очільниками УАПЦ в діаспорі.

Документи виставки згруповано за тематико-хронологічним принципом. Хронологічно документи виставки охоплюють період за 1920–1977 рр. При підготовці виставки використано 30 документів (62 арк.) із архівних фондів ЦДАЗУ №№ 23, 51, періодичних і друкованих видань довідково-інформаційного фонду та документів із документальних надходжень від Петра та Ольги Матул (США), що наразі знаходяться на стадії науково-технічного опрацювання (НТО).