Учітеся, брати мої! Думайте, читайте…

Українська діаспора за роки свого існування зробила великий і неоціненний внесок у гуманітарну сферу діяльності української спільноти – освітню, мовну, культурну, інформаційну, конфесійну, громадсько-політичну тощо.

З огляду і на минуле, і на сьогодення, серед головних завдань українців, які з різних причин опинилася за межами України, було і залишається збереження своєї національної ідентичності, що проявляється не тільки у простому виживанні на чужині, але й збереженні української мови, традицій, обрядів, релігії та ін. Це бажання зростало на фоні панування в Україні невпинної русифікації на кожному відтинку людського життя, полонізації шкіл у певному проміжку часу в Західній Україні тощо. Тому один з обов’язків українців у вільному світі, і, зокрема, в діаспорі, було і є самозбереження та плекання української культури серед свого й інших народів в умовах мовно-культурної асиміляції тощо.

Одним із дієвих напрямів збереження національної ідентичності українці за кордоном в першу чергу вбачали в освіті підростаючого покоління. Як свідчать документи ЦДАЗУ, навіть перебуваючи у важких умовах існування в еміграції, в таборах для інтернованих вояків Армії УНР та УГА у 20-х роках ХХ ст. у Західній Європі, у Ді-Пі таборах на території післявоєнної Західної Німеччини й Австрії була сильно розвинена мережа українського таборового шкільництва.

Кінець 1940-х рр. позначився інтенсивним переїздом нової еміграції із Ді-Пі таборів у Німеччині та Австрії в Австралію, Британію, американський континент. Наплив нових емігрантів значно пожвавив суспільно-громадське життя української спільноти в першу чергу в США, Канаді, Бразилії та Аргентині. Продовжуючи ті культурні процеси, що розгорнулися в Україні та Європі ще на початку ХХ ст., представники української інтелігенції та церкви засновували школи, народні доми, «Просвіти», «Рідні школи», школи та курси українознавства, парафіяльні школи, читальні, видавали шкільні та професійні педагогічні часописи, друкували книжки та шкільні підручники, створювали театри і драмгуртки, проводили святочні академії, українські фестивалі і т. п.

Прикладом виховних інституцій в діаспорі, що займались вихованням підростаючого покоління українців, можна назвати суботні і недільні школи при українських православних парафіях, школи і курси українознавства, «Рідні школи» тощо.

Найбільшого поширення серед української еміграції набула мережа шкіл українознавства та «Рідних шкіл», які гідно і успішно виконали своє завдання й дали освіту десяткам тисячам українцям.

Історія «Рідної школи» почалася на межі ХІХ – ХХ ст. та була пов’язана з пробудженням національної свідомості українського народу. Вже тоді відчувалася потреба в організації освіти для українських дітей в умовах іноземної держави та іншомовного середовища. Вирішення цієї проблеми взяло на себе Українське педагогічне товариство «Рідна Школа».

Головною місією товариства було і є збереження української школи за умов проживання в іноземних державах, виховання молодого покоління в любові до України та надання найбільш якісних знань для учнів. «Рідна школа» виховала майбутніх вояків ОУН та УПА, священиків, лікарів, педагогів, провідних діячів науки та мистецтва. Вона стала важливим явищем суспільно-політичного та культурно-освітнього життя української діаспори у всьому світі та заклала тверді основи для подальшої роботи своїх нащадків у шкільництві.

Саме цьому освітянському напряму діяльності української діаспори і присвячена документальна онлайн-виставка «Учітеся, брати мої! Думайте, читайте…».

У виставці використані архівні документи, діаспорні періодичні і друковані видання, що зберігаються у ЦДАЗУ.

Архів вдячний нашим давнім друзям та партнерам – українським закордонним школам Греції, Естонії, Італії, Нідерландів та Норвегії, за надані світлини, використані у виставці з метою висвітлення сьогодення українського шкільництва за кордоном.